Те, що ми звикли сприймати як єдину Європу, насправді не є ані єдиною державою, ані навіть конфедерацією. Фактично це є набір угод (хоча й досить великий) про координацію дій. Приєднання до Євросоюзу є приєднанням не до держави, а до набору угод, що уніфікують відносини із зовнішнім світом і між державами-членами угод.
Всередині ж Європа сповнена протиріч, розбіжностей і конфліктів інтересів. Європарламент - місце для дискусій, але в більшости випадків не для напрацювання швидких та ефективних рішень.
Тому якщо ми хочемо бачити якісь ефективні дії, маємо орієнтуватись на окремі країни (насамперед, Німеччину і Францію), а не на беззубий Євросоюз.
Слід зауважити, що Путін недарма намагався встановити приятельські і ділові особисті відносини з лідерами держав-локомотивів ЄС. Це забезпечує йому певну подушку безпеки для його експансивних дій. Поки що дій поза межами ЄС, але якщо не спинити його зараз, то дії стосовно членів ЄС -- не за горами.
